«Їх просто нікуди покласти». Понад сто маломобільних людей чекають у черзі на евакуацію з-під обстрілів

Понад сто маломобільних людей очікують зараз на евакуацію з-під обстрілів, оскільки для їхнього розміщення у закладах тилових регіонів бракує місць. Переповнені як транзитні центри, так і постійні – державні геріатричні пансіонати. Про це повідомляють у благодійному фонді «Схід СОС» та гуманітарій місії «Проліска». Обидві організації займаються евакуацією жителів прифронтових міст і сіл. Влітку 2025-го через російські штурми кількість заявок на евакуацію зросла – і якщо загалом людям надають місця тимчасового проживання в громадах по всій Україні, то ті, хто потребує стороннього догляду, у гуртожитках селитися не можуть. Як усе виглядає на практиці та що з цим робити?

«Дуже прикро, але нічого не зробиш. Вже тут люди кажуть, що байдуже, під ким буть. А мені – не байдуже». Тамарі Іванівні 87, і цей діалог відбувся під час її евакуації з напівзруйнованої Костянтинівки у червні.

Вдома її доглядала соціальна працівниця. Тамара Іванівна не ходить уже 5 років. Проте чудово розуміє навколишню обстановку – полишає свій дім свідомо.

«Росія пісню колись таку склала: «Хотят ли русские войны? Спросите вы у тишины, спросите вы у тех солдат, что под березами лежат, и вы тогда понять должны, хотят ли русские войны». А закінчилось – бачите, чим», – цитує вона дорогою.

Тамару Іванівну транспортували до спеціального закладу в Харкові, де за нею буде належний догляд. Це оплатили її родичі.

Найчастіше маломобільних людей, котрих вивозять із прифронту, приймають рідні. Дехто може впоратися без стороннього догляду і селиться у гуртожитки, що їх надає держава або приватні благодійники.

На львівському вокзалі евакуаційний потяг зустрічає Ольга Віхоть: вона чекає свою сестру з чоловіком.

«Вони взагалі виїхати не могли, можна сказати, лежачі. У неї суглоб, а він сліпий, тому вони не наважувались. Місто вже закрили, ми не могли туди самі доїхати.Їх вивозила поліція до Дружківки, там в центрі вони побули, дуже добре до них там ставились. Відправили потім вночі на Павлоград. А в Павлограді вони теж нічку пробули і тепер їх от сюди везуть поїздом», – ділиться Ольга на пероні. Волонтери поряд готують колісне крісло для зустрічі евакуйованих з інвалідністю.

Сестра Ольги з чоловіком поселилися у безкоштовному гуртожитку в Добромилі Львівської області, який надала місцева громада. Але самотнім людям, за якими нікому доглядати, належить поселення в державні геріатричні пансіонати. Місця у них закінчилися. Про це розповіли гуманітарні організації у програмі «Донбас Реалії. Рішення».

«Все життя – у валізі»: у Львові щодня приймають близько 30 переселенців з прифронту

Черга на евакуацію маломобільних у прифронті становить понад 100 людей, каже координатор напрямку евакуації благодійного фонду «Схід СОС» Ярослав Корнієнко.

«Людину не можна просто привезти у гуртожиток і покласти, бо там немає персоналу, і 95% місць там є недоступними – навіть якщо людина пересувається на візку, вона не зможе спуститися в туалет чи душ», – каже Корнієнко.

Порядок евакуації такий: спершу людина приїжджає до транзитного шелтеру, який розташований ближче до зони бойових дій, а потім прямує в інший регіон на поселення до місця тимчасового проживання (МТП). Зараз це – зазвичай гуртожитки.

Для людей, що потребують стороннього догляду, схема така ж: спершу транзитний шелтер, потім МТП, у цьому разі це – державний геріатричний пансіонат.

Місць бракує на обох ланках.

«Понад сто – це черга на прифронті. Їх просто нікуди зараз покласти на «транзиті», – каже Ярослав. – Ми пріоритизуємо людей, вивозимо з найбільш гарячих населених пунктів. Щодо Донеччини – це, наприклад, Добропілля, Костянтинівка, Дружківка. Окрім Донеччини, є ще Дніпропетровщина, є Краматорськ, туди прилітає постійно. А є ще Херсонщина, вона малопублічна, але там великі проблеми також з обстрілами, є Сумщина, Харківщина».

Транзитних центрів є декілька, найбільший розташований у Дніпрі – це «Океан добра» на 150 ліжкомісць. Він – волонтерський, а не державний. Проте далі на довгострокове поселення людина має прямувати до державного інтернату.

«Довгостроково допомагати – це завдання держави, тому що будь-яка організація може закритися наступного року. Якщо ми беремо на себе відповідальність доглядати за людиною, ми маємо її тягнути довгостроково», – каже співробітник «Схід СОС».

«Щоб «Океан добра» міг приймати від нас та інших колег, які займаються евакуацією, людей до себе, їх треба логістувати далі – в державні заклади по усій країні», – пояснює керівник гуманітарної місії «Проліска» Євген Каплін.

Місця в цих державних закладах зараз шукають «вручну», пояснює Ярослав Корнієнко: «Пишемо листи на обласні військові адміністрації, пишемо багато листів у Мінсоцполітики, особисто говоримо з представниками міністерства – місць немає».

«Ми точно так само в ручному режимі працюємо, –підтверджує Євген Каплін. – Інколи у нас швидка вивозить людину, і ми її маємо увіпхнути у якийсь заклад, міністерство соцполітики каже, що є 300 місць вільних, наша операторка дзвонить – і виявляється, що їх нема. Зараз на Павлоградському транзитному пункті відбувається накопичення немобільних і маломобільних людей, і щоб ви розуміли, як виглядає цей транзитний пункт – це ДК, де на сцені стояло 80 ліжок, потім доставили, стало 100, 120, 150. Вже в коридорах і вже намет на вулиці надули », – розповідає Євген.

Дві речі, які можна зробити вже зараз

Волонтери кажуть про два шляхи вирішення проблеми: перший – змінити систему фінансування на утримання таких громадян, другий – дозволити створення закладів з більшою кількістю місць. Ось про що йдеться.

Проліска вивозить літніх людей з Нью-Йорка під Торецьком у 2024 році

Зараз за утримання закладів для маломобільних платить місцева громада, на території якої вони діють. Проте, якщо внести зміни до урядової постанови №888 («Гроші ходять за людиною»), можна виділяти кошти на утримання людини, незалежно від того, в якому закладі вона перебуває.

Також зараз в рамках реформи деінституціалізації в Україні просто заборонено відкривати інтернатні заклади (для сиріт, людей з інвалідністю) на понад 35 місяць. Це зробили для кращого догляду. Але в умовах війни ситуація з розміщенням евакуйованих критична, і краще зняти це обмеження, вважає Валерія Вершиніна, виконавча директорка фонду Stabilization Support Services.

«Прекрасні рішення для мирного часу, на жаль, складно працюють у війну. Коли у нас бойові дії, вивозиться велика кількість людей, треба приймати рішення. Я особисто як людина не знаю, що гірше: створити інтернат на 70 місць, знаючи, що там будуть не дуже добрі умови, але вони будуть – чи накопичувати людей в палатці в Павлограді?»

Донбас Реалії надсилали запрошення до участі у дискусії фахівцям Міністерства соціальної політики. Ми і надалі готові надати їм місце для озвучення свого бачення.

Народний дерпутат (фракція «Слуга народу»), член комітету Верховної Ради із соціальної політики та захисту прав ветеранів Анатолій Остапенко в ефірі «Донбас Реалії.Рішення» пообіцяв зкомунікувати з Мінсоцполітики щодо постанови №888 та розширення місць перебування для маломобільних.

«Звернуся до міністра соціальної політики і дам відповідь, що буде робити міністерство в цьому напрямку. Зараз прийшла нова команда, вона пропагує трошки інші напрямки соціальної допомоги громадянам. І я готовий проговорити з ними цю постанову №888 і те, як вони бачать можливості для найшвидшого розширення місць стаціонарного догляду за громадянами, які цього потребують», – відповідає депутат.

«Давайте повернемося на 30 років назад. На жаль, системно нічого не робилося», – додає він.

Зараз Мінсоцполітики сприяє громадським організаціям у відкритті закладів підтримуючого проживання на 10 осіб (для тих, хто може частково за собою доглядати) та закладів до 35 ліжок для немобільних людей. Проте ці масштаби вже не відповідають стану фронту, зазначає представник «Схід СОС».

«Це правда, йде такий діалог, – зазначає він. – Проте у кожної організації є певна спроможність. Наприклад, ми можемо побудувати кілька закладів за рік».